Відчути диво у серцях – нести
Світання перше, що чарує... Й знову
Бажає наше небо розцвісти
У почутті довершено-бузковім.
Коли вирує доля як вогонь,
Немов ріка, яка тече в майбутнє.
Майбутнє! Як любити нам його –
І почуття поезії відчути?
Відчути Всесвіт ранку і ночей?
Поринути у вись, яка – прекрасна.
Нехай розкаже дивно соловей,
Що соловея – ідеальне щастя.
Що дивовижа мрії і життя –
Злітати вище мрій у синє небо!
Бажає серце віще калатать,
Коли щемить душа – й вогонь приємно
Торкнеться до світанків... золотих.
Невже поема віддано палає
Словами, сенсом... пелюстками див
Нас огортає зірка небокраєм?
Й вбачаються поезії мені –
І Сонце все розкаже таємниче!
Що ти – душа. Що сила – світлий німб:
Вінець ефірний, доля, що найближче.
Що наше небо – істина жива:
Сплітатися у мрії й поцілунки...
Невже співає пташка вікова?
Невже тремтить поезії відлуння?
«Скажи, вогню... Вогонь, вогонь, вогонь...
Скажи, життя... Й дорога мрій конвалій
Розніжить ніч і подарує сон,
Відродження, пробудження – світ далі».
04.03.2025. 12:52.
