невпинно пáда сніг
я думаю про тебе
як ці сніжи́нки
ніжно
тихо
в один бік
ти посміхаєшся мені
тільки очима
блищить ж
сліпучий білий сніг
до сліз
моїх
незамерза́ючих
котигоро́шків
пульсує стежка
через зморшки на обличчі мо́му
у напрямку до губ
від мокрих-мокрих вій
що в іній стекленіють на морозі
нічого з тим
не ро́блю я
бо невідри́вно зараз
ди́влюся на те́бе
не дихаю
й завмерло серце геть моє́
щоб не споло́хати тебе
бо
пе́рше
ти
так довго
не трапля́лася
мені
–
наскізь
нещасному тобов
без те́бе
тепер
як сніг
на мо́ю голову паде́ш
тебе я обіймаю на морозі
й не можу зупинить сльозу́ ту
що серце
по́верх вінця
залива́
усім твоїм добром
теплом
тобою
але ж
тебе́
нема́
–
лиш
сніг
–
давно уже ти не зі мною
лиш сніг над мо́йов сивов головою
й лиш ти́
у моїм спогаді про жизнь
усю розси́пану як ці літаючі сніжинки
у всім
знахо́джу
щось від тебе зно́ву
бо ти була для мене всім
тому́
й
не забуваєшся мені ти назавжди́
хоча вся ре́шта вже давно забулась
ось знов з тобов ми йде́мо по снігу́
ти воркоти́ш дівочим голосом розмову про ніщо́
у плямах світла ліхтарів
через які
ми крок за кроком просува́ємось до дому тво́го
він недале́ко вже десь
як і смерть моя́
то́ж жадно наостанок я ловлю́
той урочи́стий блиск твої́х очей
і танець звабний гу́б
що все гово́рять і говорять і смію́ться
мені
бо більш ніко́го з нами тут тепер нема́
лиш ми́
і
сніг кружля́ючих сніжи́нків
здає́ться – то маленькі зірочки́
падут’ з беззо́ряного неба доліли́ць
і
ми йдемо́ по них веселими нога́ми
я загово́рюю тебе словами
й твої глибокі темні очі Но́чі
невпинно
па́да сніг
