Казка
У старому карпатському лісі росло багато дерев, жило багато тварин. Лисичка Уга та вовчик Гоп мешкали по сусідству. Часто вони разом гуляли, в ігри грали. А у свята влаштовували спільний обід. Після того, як наїлись, пісні співали, танцювали.
Ось і сьогодні, у день Дуба, вирішили трохи розважитись. Вовчик приніс дров і шматок м’яса, лиска – гриби, казанок, ніжки до казанка, шомполи і всілякі спеції. Та й почали чаклувати над обідом. Уга м’ясце порізала й поклала його в казан з водою й приправами, потім почистила й порізала гриби. Гоп розклав вогонь, увігнав краї палиць в землю, поклав на них казан. М'ясо нанизали на шомполи та й пішли дуб, що недалеко від вогню ріс, вітати зі святом. Поки дереву довго жити бажали й довкруж нього скакали, дрова майже на вугіль згоріли.
Тоді й поставили м'ясо смажити. Як було вже готовим до вживання, взяли кожен по одному шомполу собі. Та тут враз похолодало, вітер налетів.
- Що робитимемо? – запитала лиска вовка.
- Я ще кілька дров запалю, щоб нам холодно не було, поки м'ясо їстимемо.
- Гаразд.
Гоп запалив вогонь. Друзі почали їсти м'ясо, хвалити його, а вітер ганити.
- Ти, такий-сякий вітре, чого сюди прилетів, свято нам зіпсував? Іди до міста чи до села, там твори свої діла! А нас не чіпай, втікай, ліс залишай!
Та вітер і не думав їх слухати. Ще з більшою охотою почав дути.
- Мабуть, не вступиться звідси цей хуліган, - мовила лисиця. - Треба тікати звідси, в дім ховатися, щоб не застудитися.
- Ти права, - відповів їй вовк.
Уга з Гопом м'ясо похапцем з’їли, причандалля, яке принесли зі собою, склали та й побігли додому.
А вітер гарячі вуглини розворушив, вогонь, що причаївся в них, роздмухав і поніс його по травах, кущах та деревах. Наздогнав він і вовка з лисицею. Злякалися вони. Гоп сказав:
- Вітре, пробач мені за те, що з тобою неприязно розмовляв. Ти і добре діло робиш – остуду тілам розпареним даруєш у спеку, насіння з рослин зриваєш і розносиш по землі, проростає потім.
- Пробач нас, вітре-е-е! - завила Уга, коли вогонь гарячими устами почав цілувати її спину.
- Гаразд. І ви мене пробачте. Я не хотів палити ліс. Просто летів собі, бо сил набрав, та й не думав я, що із вуглин вогонь може вирватися. Зараз попробую вас врятувати.
І врятував. Взяв на крила лиску та вовка і поніс їх у ярок, наповнений водою і болотом.
- Дякуємо тобі, вітрику-у-у! – закричали радо тварини, коли плюснулись у неглибоку воду.
І хоч вогонь трохи обпік їм лапи і димом нагодував, все ж не спалив на попіл. Живі!
Сова, що сиділа на дубі і все це бачила, витягла з дупла мобільний телефон, задзвонила в пожежну службу, повідомила черговому по частині про те, що сталося в Карпатському лісі. Потім викликала швидку. Пожежники швидко прибули і почали гасити вогонь.
Їм вдалося це зробити, хоч і не за лічені хвилини. Швидка допомога теж прибула. Рятувальники знайшли вовка й лисицю, які кричали «рятуйте!» в ярку. Вони поклали їх на ноші і віднесли до карети швидко допомоги. Вовк і лисичка, хоч і примліли трохи, та зраділи.
Через кілька днів староста лісу – ведмідь Бурий, зібрав мешканців Карпатського лісу на нараду.
- Треба, - мовив він, - дерева посадити на тій ділянці, яка вигоріла. Хто за таку пропозицію, зробіть два підскоки.
Всі тварини почали скакати, бо були згідні з тим, що сказав їхній староста. Пішов ведмідь до лісника Омелька, розповів йому про те, що вирішили його підопічні, попросив допомоги.
- Привезу вам саджанці, - мовив лісник.
Та й привіз. І посадили їх звірі. Правда, спершу ліс розчистили, обвуглені дерева спиляли, прибрали.
Саджанці тварини по черзі поливали. Як вони прийнялися, звірі свято влаштували. Але без шашликів.
На нараді, яка відбулася напередодні свята, прийняли закон, який забороняв палити вогонь у лісі. Розводити вогнище можна було тільки у спеціально для цього відведеному місці біля річки/
Угу та Гопа за якийсь час виписали з лікарні. Коли вони повернулися до лісу, то не впізнали його – на місці старих вигорілих дерев з’явилися нові – молоденькі. Сова, яка першою зустріла на шляху лисичку та вовчика, сказала їм про те що палити вогонь у лісі відтепер заборонено. Тих, хто спробує порушити цей закон, випровадять за його межі.
- Вибач нас за те, що ми вогнище тоді розпалили, - сказали Уга та Гоп совці. - Через це лісові біду спричинили. Більше, звісно, такого не робитимемо.
- Пробачаю, - відповіла. - Добре, що пожежу вдалося швидко загасити і що ви та й ми всі живими зосталися.
- А не знаєш, хто пожежників викликав і швидку? Наш староста Бурий? – спитав Гоп.
- Я викликала. Першою пожежу побачила і вас, коли від неї втікали. Сиділа якраз на вершечку дуба.
- Дякуємо тобі! – мовила Уга. Ми теж хочемо дерева посадити.
- Ідіть до лісника Омелька, може знайде вам саджанці.
Пішли. Знайшов ті саджанці, які хотіли, Омелько. Дав їх вовку й лисиці (вони йому за це – торбу грибів приволокли). Посадили Гоп та Уга біля яру два дуби, дві ялини і кущ калини. Ходили поливати їх, танцювали біля саджанців. Прийнялися вони. Більше вовк та лисиця вогнів не розводили у лісі, а тільки у дозволеному старостою місці.
ID:
1035472
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 14.03.2025 22:23:54
© дата внесення змiн: 16.03.2025 10:28:43
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Казочка для малят.Браво!
Так.! 
