Ти прагнеш тримати усе під замком,
Від долі ховатись, сховатись від гри.
Але ця залежність у горлі як ком,
Вона лиш підвладна створінням згори.
Ми тягнемось завжди де безліч затрат,
Але не тримає рука результат.
Контроль весь віддати — то крок не один,
А шлях до свободи від власних глибин.
Ти серцем втікаєш від всього в журбі,
Від спогадів, що залишив тобі дім,
Та втеча — це пастка зі страхом твоїм,
Бо все, що ти гнав, проростає в тобі.
Лиш той, хто відпустить незламність хвилин,
Не буде вже вічним тим в'язнем годин.
Нехай це минуле не змінить формат,
Воно вже пропало і не компромат.
І тільки тоді ти майбутнє твори,
Коли усі стіни зруйнуєш цілком,
Коли не тримаєш образи від гри,
А тільки свободу несеш загалом.
Мирослав Манюк
15.03.2025
