Я розповім тобі про мирне небо.
Я його добре пам’ятаю, бо любила.
Любила його хмари та блакить.
Те небо, що забути вже не сила.
Воно манить, воно болить.
Я розкажу тобі про тиху ніч:
Коли лягаєш й спатимеш до ранку,
І дивишся спокійно милі сни.
І прокидаєшся від щебету пташок.
Я розповім тобі, як ми збиралися:
На шашлики, на річці, за столом.
Біля багаття ми співали
«Десь під Львівським замком…»,
Не розуміючи всієї драми тих часів.
Я розповім, бо ти цього не знаєш.
Ти народився вже під час сирени.
Я розповім, бо це так зігріває,
Я розповім, щоб знав про свої гени.
