Ось послухай, красуне, -
Казала епічна глава,
Незрівнянно тремтить
У обличчя верби бахрома!
Ти покинь біле срібло
На кільця й сережки кроїть,
Як рубінів не має -
Безглуздо у росах блудить,
Чи на ранок будить
Між барханів в колючках красу.
Зливу в ноги твої і мої
Для життя піднесу.
Злодій сонячний впертий,
Як кров Мізандарі, чи джус,
В кришталевих бокалах
Відтворить наш дивний союз.
Будуть хутра густіші
Прадавніх крилатих коней!-
Обіцяла глава
І до вух долітав соловей …
