А я тебе зустрів тоді в печаль
І сірі будні тягарем на плечі
Замотували жалість у вуаль
Як ніч буває нівелює вечір
І тихий стук твоїх різноголось
Дзвенів мені приємним баритоном
І ти тремтіла, чи таки здалось,
Що істина ховається за троном?
А далі «нас» немає ні на мить
Як не було ще вчора і до того
Та як згадаю - серце защемить
І вмить стаю частинкою святого
