Незабутній Вікторії
.
.
А якщо це - початок дороги?
Скажений грюкіт коліс,
нескінченні вагони галопом
протинають міста наскрІзь.
І дерева, що втратили розум,
здоганятимуть поїзди...
Гострокутна скрипуча проза
прориватиметься тоді
крізь рядки, що просились вІршем,
крізь пісенні його паси.
Розсипатимуться попелищем
найдрібніші іскри краси.
...але ось несміливі зорі
проростають крізь небозвід
над руїною станції.
Вчора
ти рушала звідси на схід.
* * *
Чи помітили ви, сестрове,
не приходять пісні нові.
Тільки точиться, слово за словом,
як сукровицею по шві,
вся затлумлена в серцю пам'ять.
Записати - якнайскоріш!
Бо як нас, сестрове, не стане,
то бодай залишиться вірш.
