Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: VIRUYU: ОСТАННІЙ ПУНКТ - ВІРШ

logo
VIRUYU: ОСТАННІЙ ПУНКТ - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

ОСТАННІЙ ПУНКТ

VIRUYU :: ОСТАННІЙ ПУНКТ
    Великі очі бордових квітів бархатистих гладіолусів щиро заглядали їй у вічі, але вона, дивлячись на них, цього не бачила.
Ще п'ять хвилин назад, П'ЯТЬ ХВИЛИН!, Стефанія йшла щаслива та радісна, повертаючись додому, вдихаючи пахощі улюблених квітів, а тепер те щастя розбилося на дрібні кусочки нерозуміння та несприйняття. 
В її очах, аж до болю, нестерпно рубінило від того цвіту.
Отой колір впивався в мозок і розливав свої барви по бокалах лівої та правої півкулі, а Стефанії хотілося лише спокою. Спо-ко-ю.
А він втік від неї. Отак в один момент забрав з собою мрію, силу, бажання, віру.

Кроки стали важкими. Здавалося, що до кожної з ніг прив'язали по сто кілограмовій гирі. 
Стефанія підсвідомо звернула на свою вулицю. Важкенні ноги самостійно підвели її до хвіртки, яку автоматично відкрили тремтячі руки. 

« Двері. Що за двері? Аааа.. Прийшла.»

Відімкнула їх, зайшла і аж тоді дала волю всім почуттям.
Божевілля тривало не довго, а їй здавалося, що цілу вічність.

До тями Стефанію привело нестерпне відчуття голоду. Вона відчинила двері холодильника та зразу ж зачинила їх.
Мозок ані на секунду не переставав працювати, не даючи їй спочинку. Сотні запитань без відповідей крутилися в голові, зависаючи на тому павутинні думок, що безперервно снувалися:
« І що тепер? Як бути? Що робити? Хто я тепер? Ні дівчина, ні наречена. Ні дружина, ані вдова...?» — засипала себе запитаннями Стефанія.

Немов та білка в колесі вона намотувала круги по кімнатах, не знаходячи прихистку в жодній з них. Порожнеча та тиша почали тиснути на неї.

Та раптом якась невідома сила донесла до неї запашний аромат покинутих на столі квітів. 
Стефанія кинулася до них. Обійняла та знову заплакала. Заридала.
Цей букет був тим останнім містком, який об'єднував її з ним.
Тим містком вона поринула в спогади...

— Привіт, мала! — вигукнув незнайомий хлопець, який вмостився біля неї на лавці.
Люди, що теж чекали на автобус, байдуже глянули в їх бік. Все виглядало так, ніби ці молоді хлопець та дівчина зналися давно.
Насправді ж все було абсолютно до навпаки.
— Який нахаба. — Притишено сказала дівчина, підвелася та відійшла вбік.
— Ну чому нахаба? — не відставав юнак. — Кажу, як є! — Він почав голосно сміятися.

Такого Стефанії ще не доводилося переживати. 
« Так, вона маленького зросту, то й що? Невже це дає право йому, отому....» 
І тут дівчина затнулася в своїх думках, бо побачила його.
Вродливий, стрункий, гарної статури молодий хлопець дивився прямо їй в очі, від погляду якого Стефанія зашарілася.
«От тобі й маєш!», — розізлилася сама на себе дівчина і пішла, не дочекавшись автобуса.

Їй було не далеко до дому, всього два квартали, тому й неквапом подалася пішки, а самозадоволений юнак залишився на зупинці, дивлячись дівчині вслід.

Наближався автобус, якого лише три хвилинки як не дочекалася Стефанія.
 « Якщо вона мене шукатиме очима, то.... » — думав про себе Артем, вперто вірячи в те, що автобус обов'язково минатиме дівчину, і  від тих думок йому ставало тепло на душі. 
Зачепила та мала його. 
Хлопець не міг пояснити того почуття, яке народилося в його серці, бо досі не відчував чогось подібного.

Стоячи біля задніх дверей, юнак мав достатньо часу, аби вести своє спостереження за тим, як себе поводитиме дівчина.

Кожен з них, не знаючи цього про іншого, відчували одне й те ж  — трем сполоханої пташки, яка бажає повернутися в своє гнідзечко, але боїться, щоб цього не помітили ті, хто її потривожив. 

Автобус наближався до Стефанії, яка повільно крокувала по добре освітленій, засипаній жовтим листям вулиці.
Ось він зрівнявся з нею...
Дівчина шукала хлопця очима. Шукала і, здається, знайшла. Чи може їй здалося?

А він був найщасливішим у світі юнаком. Артем побачив те, на що так чекав.

...Улюбленець всіх однокурсниць та душа всіх компаній Артем Загірний, який навчався на останньому курсі консерваторії, вже мав складений план дій і, лише завершить сесію, обов’язково приступить до його реалізації.
 
Маючи багато друзів та знайомих, для хлопця не склало складності розвідати хто та красуня-незнайомка, про яку не переставав думати; дізнався де вона живе та де навчається. Залишилося реалізувати останній пункт того плану.

Та в Україну цинічно вторгся ворог, зруйнувавши спокій та мир українців, вже забравши багато життів.

Артем, як і багато його однокурсників, вирушив добровольцем до воєнкомату. Він прийняв тверде рішення, що має стати на захист своєї Батьківщини і ніхто його не вмовить передумати.

Та не всі друзі сприйняли цей порив із розумінням.

— Ну ти даєш, Атреме! Та який з тебе вояка? — насмішкувато вимовив однонурсник Євген і поплескав хлопця по плечі, міряючи його з ніг до голови.  — Та де ж твоїм делікатним пальчикам до зброї? Дивися, бо ще надірвешся.— Зареготав той і, закинувши свого наплічника, подався геть.

На такі провокаційні закиди Артем не відповідав, бо добре знав натуру того Євгена.

А ще він знав, що не дозволить такої наруги над Україною та її миролюбним народом.
Він ніколи не був боягузом, а тому зробить те, чого бажає його совість.
Пройшовши військову підготовку, юнак вирушив туди, де чигала смерть. 
Можливо й замало тривало навчання, але часу для довготривалого не було, бо ворог довкола  сіяв смерть і розруху.
А так як Атрем, окрім того, що був професійним музикантом займався ще й спортом, то це допомогло хлопцеві набути перших навиків за досить короткий термін.

...Там, звичайно, було страшно, бо лише дурень не має страху. Артем людина як і усі, а тому йому притаманні всі людські почуття. Бажання боронити своє рідне перемагало і юнак сміливо долав всі труднощі, за що здобув повагу серед побратимів.

Сьогодні був перший справжній бій. Новий друг Артема Степан отримав поранення і його, надавши першу медичну допомогу, негайно відправили до найближчого шпиталю. Денис і Олег вже не повернуться з поля битви живими. Їхня кров ще пломеніє перед очима Артема. 
Яка ж вона червона! 
А скільки болю!., як фізичного так і душевного...
Та попри всю небезпеку Артем зумів витягти загиблих побратимів з того поля, аби їх потім передали родичам, а ті могли поховати хлопців по людськи.
Він своїх не звлишає! І хай там хто що каже, а його музичні пальці мають достатньо сили, аби тримати зброю чи прийти на допомогу в часі потреби живим та, в час великої небезпеки власному життю, мертвим.

Із рядового вояка Артем вже став досвідченим воїном. За його мужніми плечима багато бойових завдань, виконаних на відмінно.
Але куля не має критеріїв відбору. Коли її вистрілюють, вона мчить вперед, не оглядаючись та не цікавлячись тим, чи ти маєш досвід, а чи новачок. Тому не оминуло тих дев’ять грамів і Артема.
Отримав дуже важке поранення. 

Над молодим воїном скупчилося багато медиків. Світила медицини радилися та вирішували,  в тоді приступили.

Довготривала операція пройшла вдало і тепер все залежить від молодого організму. 
—  Мав би викарабкатися. — Задумливо сказав практикуючий професор, доктор медичних наук, обіпершись ліктями рук на стіл та запустивши втомлені пальці в сиве волосся. 
Чоловік закрив очі. Він чекав. Його втома відчувалася навіть в повітрі. Декілька годин безперервої напруги під час операції. Добре, що асистенки були вправні та досвідчені. Одна з них все ловила на льоту і, здавалося, що готова була сама продовжити операцію, якби мала на те право та відповідні знання й досвід.
Всі чекали Атремового пробудження після анестезії. 

А він продовжував воювати. Його мозок ніяк не міг переключитися на щось інше.
Он там, в тих кущах хтось рухався. Атрем точно знав, хто той «хтось». Він прицілився і вистрілив, не знаючи того, що з тих кущів теж здійснили постріл...

Та він, все ж таки, повертався. 
В його очах затуманило приглушене світло і хлопець знову закрив їх.
Відчув як заболіло. Заболіло не лише тіло, а думка про те, що не зміг здійснити того останнього пункту своо плану. 

Враз почув жіночий голос, який строгим наказовим тоном промовив:
« Артем Загірний, наказую Вам відкрити очі!»
Хлопець знову почав їх повільно розплющувати, а коли відкрив і побачив, то вони налилися слізьми. 
— Привіт, мала... — заледве промовив і усміхнувся крізь біль.

З тих пір вони більше не розлучалися.
 
Останній пункт його плану здійснився.
 
Тепер вони наречені. А там і до одруження недалеко.
Їхні короткі, але такі бажані зустрічі були наповнені безмежним щастям та радістю від того, що Бог подарував їм обом ще одну можливість побути разом. 
Хлопець суповоджував поранених воїнів до лікарні, а бувало так, що й Стефанія приїжджала до Артема з виїзним екіпажем швидкої медичної допомоги. Правда, в такі моменти, він дуже хвилювався за кохану, адже там де він перебував, було надзвичайно небезпечно. 
Але заборонити це робити своїй нареченій хлопець не міг, бо це входило в її прямі обов’язки. Та й дівчина не з тих, хто залишатиметься байдужою, коли щодня багато поранених, негайно потребуючих професійної допомоги вправних рук на місці.

Одного дня, під час телефонної розмови з Артемом, Стефанія відчула себе не дуже добре і була змушена перервати бесіду. А вже через тиждень, пройшовши ряд обстежень, молода жінка повідомила радісну новину, яка перевернула світ обох.  
Під серцем Стефанія носила нове життя. Артем настояв на тому, аби вона повернулася з фронту додому. Тепер їй потрібен спокій та відпочинок. Він сам боронитиме Україну, свою кохану та дитину, на яку так обоє чекають!
Вже скоро вони одружаться. Їхня сім’я буде спрвжньою — міцною та щасливою. Народиться первісток, а за ним ще дітлахів прибуде в сім’ї Загірних. Дасть Бог і онуків колись дочекає Артем зі своєю коханою малою Стефанією...

Нині, через кур'єра, Артем надіслав Стефанії її улюблені гладіолуси, коли та була на консультації в гінеколога.

Нині Стефанія, йдучи додому з величезним букетом гладіолусів отримала звітку про те, що Атрема більше немає...



Марія Дребіт



2024 рік                      Португалія



малюнок авторки та ші

ID:  1003004
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 13.01.2024 23:49:04
© дата внесення змiн: 13.01.2024 23:49:04
автор: VIRUYU

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (87)
В тому числі авторами сайту (2) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: