За три дні шляху нарешті трапилось перше поселення. При тому мені пощастило, це саме те село котре шукав, довго блукаючи місцевістю і вже потрохи зневірюючись. Ось його похилені, на пів — зруйновані будинки лежать в кількох сотнях метрів від мене. З переказів півтора — століття в ньому ніхто не живе, а минулі мешканці були жорстоко вбиті в одному з набігів кочующих агресивних племен. Відтоді, про це село ходила жахлива молва: буцім то ночами чути вереск людей, а нічними вуличками вільно ходять привиди. Хто по незнанню спиниться на нічліг, то до ранку не доживе, і тільки широко відкриті, нажахані очі на вічно застигшому обличчі видадуть той жах, який пережив в останні митті бідолага. Загалом, люди багато що говорили і обходили цю місцину десятою дорогою.
Зараз була четверта дня, а темніти починало з сьомої вечора, це означало, що на більш — менш прийнятний сон у мене буде до трьох годин. Не гаючи часу я направився в село. Підійшовши ближче в очі впало окрім руйнації, також сліди давнього мародерства: по дворах розкидані в жахливому стані меблі, розтрощений посуд, котрий поглинає земля, деінде перекинуті вози із знятими колесами. Усюди лежали черепи і кості, при чому людські і тварині перемішались між собою. Тільки но ввійшов в село і таке враження, наче потрапив в інший світ, де простір в'язкий та нерухомий, навіть вітер видавався тут важчим і повільнішим.
Без поспіху крокуючи і уважно дослухаючись до навколишнього я розглядав кожен двір, мені хотілось знайти більш — менш стійкий прихисток. На диво, стояли такі домівки, де ще були цілі вікна, але не поспішав спиняти на них вибір. Пройшов пряму вуличку і повернув на ліво. Через декілька дворів трапилась велика адміністративна будівля, де більшість всього колись проводились зібрання. Вирішив обдивитись її зсередини. Те що вона без шибок, було плюсом. Підійшов до входу, двері висіли на одній нижній завісі, підняв їх та приоткрив. Не приємний скрип одразу дав про себе знати. Повертівши головою навколо, чи кого не привабив звук, я ступив в малий коридор і вийшов в залу 40 на 40 метрів. В середині були розкидані розтрощені стільці, зірвані шпалери, гнилі стіни і стеля, котра в деяких місцях обвалилась. Побачивши на протилежній стороні вхід в ще одну кімнату, направився туди, уважно дивлячись під ноги, аби не стати у виямку чи на що гостре. Кімната мала значно меншу площу і була в тому самому жалюгідному стані. Впевневшись що всередині один, повернувся до вхідних дверей і закрив їх. Не хотілося візуально видавати свою присутність, якщо раптом тут ще хтось є із живих.
Розчистивши від будівельного сміття місце два на два метри під одним із східних проємів вікон, я постелив свій килимок, під голову поклав складену кофтину і без жодних думок ліг, аби трохи поспати.
Наперекір тому що тіло просило сну, свідомість зависла в перехідному стані, кулею перекочуючись то в сон, то назад в явь, а найбільше всього перебуваючи на хиткому проміжку. Від того я проглядав різні не зв’язані між собою картини, починаючи від подій власного життя і завершуючи фантастичними сюжетами. Хоча на вулиці не було жарко, я весь спітнів і ніяк не міг зручно вмоститись, вертячись з боку на бік. Зрештою куля на довгий час перекотилась в сон і я опинився серед зали переповненої людьми, настільки, що доводилось уважно дивитись довкола аби кого не зацепити плечима. Люди прийшли сім'ями на виступ музичного коллективу. Музика була досить милозвучною і приємною. Не помітив, як зачарувався звучанням, повністю піддавшись течії. І тільки болючий поштовх знизу спини різко перевернув сон. Я вгледів людей з порожніми, крижаними очима, що обступили мене і жадібно тягнулись руками, торкаючись одягу, волосся, шкіри. Вираз їх обличчя був перекошеним і позбавленим усвідомлення. Холодні, сирі доторки викликали огиду, я закричав що було сил, намагаючись вивільнитись з цього щільного середовища. За декілька секунд надзусилям волі мені вдалось вийти зі сну. Прокидаючись почув як досі виривається з грудей хриплий панічний голос. Підняв голову і оглянувся на нічний зал, повний будівельного мотлоху. Глибоко дихаючи, приходив в себе, в той час як шосте чуття голосно сигналізувало, що небезпека не минула. Здалося, позаду за вікном почув чиєсь шуршання, хоча його можна було списати на не притаманний для цього гиблого місця вітер. На всяк випадок від вікна відсів вправо на метр, прислонившись до хирлявої стіни. Хоч не надійний, але щит за спиною.
Досі приходячи в себе, вгледів як в пройомі малої кімнати стоять дідусь з бабусею і внучкою років п'яти. Попри темряву, їх образ відсвічував зеленувато - болотистим відтінком. Вони як по команді, направились до мене. Я втямив у чому справа і не гаючи часу дістав з — за пояса ніж з сірниками. Не спускаючи погляду з усміхненої трійці, підпалив сірник та провів ним декілька раз по лезу ножа, довше зупиняючись на вістрі. Коли прибулі вгледіли полум'я вони спинились в декількох метрах, а їх доброзичливий вираз змінився на оскал. Сірник швидко погас, я не став запалювати новий, але сів навпочіпки, швидко складаючи з під себе килимок і кофтину, так само намагаючись контролювати ситуацію. Сім'я повторно спробувала набрати привітного вигляду, але вийшло так собі. Від них віяло чужим і ворожим, від чого хребет зжимало холодними лещатами.
Зависле становище перервала дівчинка, вона нерозбірливо белькочучи підійшла ближче. Її кроки були неоковирні, перевалювалась з ноги на ногу, сутулилась. Долоню з ножем притис до правого бедра з-зовні, аби його не було видно, а сам у відповідь посміхався. Дівчинка ще скоротила відстань і вже могла дістати рукою. Моє тіло у відповідь натягнулось тятивою, воно вібрувало напругою, я завмер. Продовжуючи натхненно белькотіти, малеча протягнула долоню, своїми світлими очима намагаючись ловити мої. Від її тонкого, напористого голосу голова ходила обертом. Вона торкнулась своїми пухкими пальчиками моєї сорочки, від чого мене аж пересмикнуло. Слідом торкнулась сонячного сплетіння і я відчув мов би хто туди голку всадив. Зрозумівши, що тягнути не має куди, вільною рукою різко вибив долоню дівчини і що духу розвернувся та гайнув через вікно. Дитина спробувала обхопити мою ногу в повітрі, але благо це їй не вдалось. Вона щосили закричала, її спочатку тонкий голос перемінився на грубий та басистий. До нього своїми голосами добавилась баба з дідом, від їх реву хотілось чим далі забратись, що вирішив одразу втілити в життя. Опинившись на вулиці, я не обертаючись, аби не бачити цю сімейку в істинному вигляді, окинув поглядом траєкторію втечі і побачив як по нічному селу шастають туди - сюди поодинокі тіні, а прямісінько на мене несеться якась кістлява собака, зростом чуть вище моїх колін. Відскочив вбік і ножем засадив їй в шию, одразу кинувшись бігти, аби вирватися з цієї проклятої місцини, поки інші тіні не докумекають в чому справа. Декотрі спробували перегородити мені дорогу, у відповідь нариваючись на прокльони та відмашки лезом. Як не дивно я виявився проворнішим.
Давно так стрімко не біг, село осталось позаду, а я досі не міг спинитись. Коли зовсім видихнувся і впав на землю, повернувся поглянути чи бува не має погоні. Але нікого не вловив. Похилені будинки потонули в пітьмі, хоча ніч була зоряна.. Я голосно відкашлювався і набирався свіжого повітря. Від переполоху і надлишку емоцій, мені хотілося сміятися. Така пригода, а собливо її вдале завершення прийшлось до смаку, хоча відчував, що мною щедро підживилися. Треба було привести себе до ладу. Кинувши до рота декілька сушених яблук і ягід покрокував далі, подекуди повертаючись і дивлячись чи ніхто не йде слідом.
ID:
960364
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 20.09.2022 19:43:57
© дата внесення змiн: 20.09.2022 23:38:16
автор: Сильчук Назар
Вкажіть причину вашої скарги
|
Сподобалось. Дякую! 
