Їхні душі могутні й великі,
І обличчя, посічені, в ранах,
Затуляють безбарвні й безликі,
Які світяться на екранах.
"Сотня" звучить лиш формально,
Бо їх більше як сто чи двісті.
Просто так легше морально
Прийняти тривожні вісті.
Вимкне світло, зітхнувши, мати
І змахне рази сліз з обличчя.
Героєм не хотів син стати,
Та примусило лихоліття.
Ті два роки, що вже без нього,
Знерухомлюють відчаєм серце.
Вона не просить у Бога нічого,
Бо померлого він не поверне.