Сьогодні я лежав біля чистої жінки
ніби на березі океану білого,
немов у ядрі розпеченої зірки, -
простір повільний.
Її безконечно зелений погляд
світло кидав, як суху воду;
у прозір’ї безодень глибоких -
свіжа врода.
На пагорбах двох здійнялося
двох пожеж полум’я,
плином подвійним - ніг дісталося, -
виcоких, оголених.
Осоння золото, ледь визрівши,
лягло на її тіла полудень, -
і плід поспілий обпалив
жар млосний.
Пабло Неруда, пер. з ісп. О.Міськова
Hoy me he tendido junto a una joven pura
como a la orilla de un océano blanco,
como en el centro de una ardiente estrella
de lento espacio.
De su mirada largamente verde
la luz caía como un agua seca,
en transparentes y profundos círculos
de fresca fuerza.
Su pecho como un fuego de dos llamas
ardía en dos regiones levantado,
y en doble río llegaba a sus pies,
grandes y claros.
Un clima de oro maduraba apenas
las diurnas longitudes de su cuerpo
llenándolo de frutas extendidas
y oculto fuego.