Я зустрічаю свою тридцять другу весну.
Ніжно-ліловим вона розлилася у серці.
Часом здавалося норов її не знесу...
Боляче. Солоно. Гірко! Й приправлено перцем!!!
Невідворотно! Хоч бий кулаками стіну!!!
Холодно! Страшно! Приречено! Та ж не спинити!
Знаєш, а волю потрібно мати тривку,
Аби не впасти, а вистояти, зміцніти!
Ми тут захожі. І подорож наша – момент!
"Вчора" розвіялось сизим ранковим туманом.
"Завтра" – всього лиш амбіцій еквівалент!
Тож не займайся намарне самообманом!
Я зустрічаю свою тридцять другу весну.
Ніжно-ліловим вона розлилася у серці.
Я її в жменю згребу й затисну
Так, аби встояти! В час непосильного герцю!
