Віз потяг в невідому мене даль,
Хотіла мама, море показати.
І той незвіданий мені, ще край,
Де чайки вміють крила розпрамляти.
Лишилися позаду десь ліси,
Поля в ромашках й трави шовковисті.
Тунелі довгі, підвісні мости,
Торкали сонця промені грайлисті.
Вагон гудів, мов вулик навесні,
У кожного була своя розмова.
Так непривично все було мені,
За вікнами чарівність кольорова.
Сидів навпроти й посміхавсь дідусь,
"Куди мандруєш?" - запитав тихенько.
Він думав, що до нього я озвусь,
А я міцніш тулилася до неньки...
Дістав з валізи книгу й дарував,
З цікавістю картинки роздивлялась.
" Ось тут, в війну онучко воював,
Тепер лиш пам'ять про ті дні зосталась..."
І ось зупинка:" Нам виходить час" -
Матуся дідусеві говорила.
"Бувай здорова!" - він дививсь на нас,
У цих словах була велика сила.
Відкрились краєвиди нам нові,
Пісковий берег і чарівні схили.
Усе казкове то було мені,
Щось тихо шепотіли моря хвилі...
Я дідусеве згадую лице,
Воно зали́шилось в мені наза́вжди.
І часто в снах цей потяг знов везе,
Туди у край, де кольорові барви...
Такі спогади дитинства залишають глибокий слід доброти в дитячих душах.Вам пощастило зустріти таку щиру, добру людину.А взагалі, хороші люди зустрічаються в житті тільки добрих людей.
Спасибі за вірш.
Щастя Вам,Сонечко, натхнення й любові.
Щиросердечно дякую Андрію за теплі слова! Дуже рада вашому візиту! Мабуть кожній людині приємно зустрітися з добром! Мені пощастило я зустріла!!! Чудового вам ранку і сонячного дня!!!
Чудового вам ранку і сонячного дня!!! 
