Колись і я, заїхавши до Пізи,
Заселфлюсь біля вежі, що паде
І навіршую купу візій.
А ще хотілось би пізанську піцу,
Із краєвидом до небес,
І сонце лагідно шмага по пиці.
Пізанки, фуете і падеде,
Пізанці, на віолах піцикато,
Пізанське вíно бьянко, всенький день.
Надвечір, прихопивши кварту,
Гуляти вколо вежі, що паде,
Мов Галілео.
Хрін із тим Декартом.
