Прочел сегодня замечательный стих Юлии Бережко-Каминской и не удержался от соблазна перевести его на русский язык.
***
Ты в лес идёшь, а он своё отдал
И белый гриб к тебе не отзовётся
Среди ветвей, хвоинок, жухлых трав
Ты ищешь, чем осмыслить бы ведёрце.
Опята где-то поднимают мох,
Лист шевелится поздним сновиденьем
А над толпой куражится грибок,
Что спрятался среди нагих кореньев.
Последний раз прогреет жилка лист
И пахнет дождь - тепло придёт не скоро...
Пылает в травах ровен, пламенист
Огонь крапленых поздних мухоморов.
Заходишь вглубь, вернёшься по следам, -
Грибы в лесу - не овощи на грядке...
А лес уже всю жизнь пересказал
В своем непостижимом нам порядке.
Он напрямик не пустит грибников,
Туда, где в мягких мхах уснула память
Дорожки из своих боровиков
Тебе отдаст.
Да и другим оставит.
Оригинал
***
Юлія Бережко-Камінська
Ідеш, а ліс усе уже віддав,
І білий гриб до тебе не озветься,
І між гілок, голок, і з-поміж трав
Шукаєш, чим осмислити відерце.
А десь – опеньки піднімають мох,
Ворушить листя пізні сновидіння...
Сміється гриб, – один на десятьох, –
Сховавшись між оголеним корінням.
І пахне ліс дощами міжсезонь,
Востаннє жилки прогріває листя,
І мухоморів краплений вогонь
Горить у травах рівно й пломенисто.
Ідеш углиб – ні стежки, ні слідів, –
І зазираєш кожному під шляпку...
А ліс уже й життя переповів
В своєму незбагненному порядку...
А ліс, хоч і не пустить напрямки,
Туди, де сни в м’яких мохах тепліші,
Але стежки своїх боровиків
Тобі віддасть.
І ще комусь залишить.