виговоритись нарешті. вкотре тебе відпустити.
нема більш за що триматись. нема більш кого любити.
немає за що більше битись. нема більш до кого летіти.
та як пережити ці зливи і всі неможливі провали?
кому розказати сьогодні, чому тебе надто мало,
і що ти зробив таке, щоб я тебе так пам'ятала?
запевни, що стало байдуже, вигадуй нові сюжети -
до кого спішиш щовечір й даруєш кому букети,
та завжди мене пам’ятай, і далі кури сигарети.
я дуже любила твій дим, в одне видихали небо…
пали, милий мій, пали, бо я ще твоя є потреба.
не хочу взнавати де ти і чиї сантиметри вивчаєш,
із ким вечорами п'єш чай і з ким ти ночами літаєш,
кого тепер любиш сердечно, чи любиш тепер взагалі,
кому тепер ти довіряєш свої всі найбільші жалі,
до кого ти ходиш, грієш, торкаєш кого руками,
і з ким ти щоранку ділишся своїми безглуздими снами...
я завжди з тобою буду, десь з ліва мене відчуй,
для нас тепер ціла вічність, упевнено дні рахуй,
вдихатимеш когось іншу – там завше буде боліти.
і кожного ранку мені принось мені в душу квіти.
заходь до мене час від часу, бо, чесно, можу здуріти...
