В моїм саду веселка народилась
І пˊє з калюжі воду дощову.
А грім пішов, гуркоти розгубились,
Розсипалися цвітом у траву.
Все увібралось в пахощі і перли.
Післядощівˊя – сокровенна мить.
Червнево-оксамитові маневри
У душу трусять роси і блакить.
Дивлюсь на світ вишневими очима,
Бо грім ударив в серця глибину.
В моїм саду веселка залишила
Для спогадів щасливу борозну.
Гарний вiрш, Олено. Справдi, особлива така мить, даний вiдрiзок часу викликае незабутнi враження.
Та якось у 9 i 10 рядках взаемозв'язок мiж ударом грому i забарвленням очей. Так, а якщо б грiм вдарив не в глибину серця, а поверхнево так торкнувся, то тодi очi з якоюсь iншою ягодою поеднувалися б - там, облiпиховими чи маслиновими очима?
Дуже гарно... Що цікаво, нещодавно гроза мені теж послужила натхненням для невеличкої поетичної замальовки... Можете завітати... 
Справдi, особлива така мить, даний вiдрiзок часу викликае незабутнi враження.
