Почорніла земля від горя,
Плаче небо сліпим дощем,
Мов сплюндрована греком Троя,
Заростає село плющем.
Лиш на дереві ворон кряче,
Та по вулиці, оддалік,
Тягне возика, мов незрячий,
Весь у білому чоловік...
А на возику...Правий Боже!
Навхрест складені,як снопи,
Мертві люди...І дітки,схоже...
Обіч купкою черепи!..
Ані голосу де чи сміху,
Вже затих і дитячий плач,
Сниться мертвим біліший снігу
Величезний, як світ, калач!..
Не сховатись ніде від смерті -
Степ голодний, від краю в край...
Україною йшов Тридцять Третій,
Свій збираючи урожай...
*Еміль Дубров талановитий поет з Миколаївщини,став друкуватися
у газеті "Сільські вісті" порівняно не давно,та вже встиг завоювати
прихильність і читачів, і редакційної колегії. Цей вірш був
надрукований у вчорашньому номері газети і мені захотілося
виставити його до нашого КП, я це намагалася зробити ще вчора,
та в мене чогось не було інтернету...
