І чому це, раптом, я повинна шкодувати?
Ніби ти не був для мене тягарем.
Ти, як завжди, справжній майстер обіцяти.
Де ти вчився стати казкарем?
І чому я стала тобі сліпо довіряти?
Як дитя, ввійшла в густий туман.
Ти, як завжди, вмієш гарно забрехати,
Як солодко від твоїх оман!..
Демони сховались за наївними очима,
Заглядали в мої ніжно-голубі.
В ту хвилину стала ніби одержима
Присмаком цигарки на губі.
Демони сміялись в твоїх грудях,
Простягали руки до душі.
Як я звикла помилятись в людях,
Так ти звик мене доводить до межі.
Настраждалась, каторга – тебе любити
Скільки ще попереду Голгоф?
Цю любов потрібно було зразу вбити,
Щоби душу вберегти від катастроф.
