В зірках я вбачаю провину
У зустрічі нашій раптовій,
В словам безглуздих поволі
Й в потоці думок безупинну.
Жадали повітря ковток...
Це небо усьому виною,
Розливши між хмари вино і
Потягло в чарівний танок.
Й дерева нас колихали,
Граючи одну лише пісню,
І в цілому світі нам тісно
За обрії сонця тікали.
Між хмарами плавно літали,
А люди дивилися злісно,
Бажаючи з нам, звісно,
Та їх ми не помічали.
