Засинай, засинай. Залиш
ти на завтра тривогу дивну,
що збудив цей осінній клич
серця іншого. Дай спочину
думам, ко́трі, мов журавлі,
що спізнили у зліт до літа....
Мов сполоханий глухо дзвін
стугонить в грудях ніжність гріта.
Що так страшить? Терпка туга,
що прорветься, мов буря злісна,
від цих ласк пізніх?!... Ти - нудьга
мрій рожевих. Вже пізно! Пізно...
Дай спочинку. Засни. Що, як...
Як живе, не зотліло? Лячно.
Заплющ очі: душа, однак,
до любові летить безстрашно.
