І не мав я куди радість подіти
І не мав я в житті радість подіти
Був я птаха,
щоб в захмар’ї горіти
А Ти в серці є,
жива Афродита
І живуть в мені голос і звуки
І живуть — мені, Твій голос і звуки
Бо Ти є в моєму серці, жарино!
А я дмухав на богів
мов дитина
А що люди ще живуть— душі хмари,
скучно, кажуть, людям жить,
дуже хмарно!..
А Ти в небі є, жива Афродита,
І я птаха, і нам добре є — Стрітень!
І що пісня змогла б жить — як схотіла б?
Але й пісня в небеса десь поділась.
3.10.2012
