Білі сніжинки, зимової ночі,
Інеєм вкрились, очі дівочі,
Замерзли долоні, прекрасні вуста,
В білому світі, неначе одна.
Димить по волі, цигарка в руках,
В душі болить, на серці надія і страх,
Два роки, як вічність, - невже не прийде?
Невже синочка так і не обійме?
Лиш миле малятко, тихесенько спить,
Нічого не знає, не боячись жить,
Не знає, що тато, в полоні давно,
Що в світі війна, буває, не тільки в кіно.
І колискові з сльозами, співає мама,
А на серці драма,
Кровоточить рана від війни,
Щоночі молить Бога, - «Прошу, поверни».
Білі сніжинки, зимової ночі,
Інеєм вкрились, очі дівочі,
Замерзли долоні, прекрасні вуста,
В білому світі, неначе одна.
Пройшли роки, Бог молитви почув,
Літак на злітну полосу прибув,
Серце в обіймах, руки тремтять,
Білі сніжки в зіницях блищать,
Очі, коханого погляд шукають,
В голові, тисячі думок блукають,
Чи є, чи живий, чи прийде,
Де ти милий, де!!!?
Ніжні обійми за плечі і солодке «Привіт»,
Зупинився раптово весь світ,
Пощастило, чи Бог допоміг,
Цю тайну назавжди засипає сніг,
Дорога додому, позаду війна,
Дочекалась, щаслива вона,
Коханий сльози на очах витирає,
А хтось іще й досі безнадійно чекає…
ID:
775428
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 06.02.2018 09:58:02
© дата внесення змiн: 06.02.2018 09:58:02
автор: hash
Вкажіть причину вашої скарги
|
