А я не знаю що із нами буде
Солодке щастя чи гірка печаль
А поки падаю сніжинкою на груди
Й знімаю з себе темную вуаль
Заквітчаний у барви сторіно́к
Живеш у віршах наче в теплій хаті
А твої очі. Марево зірок
Що їх не охопи́ть й не обійняти
І на старім покинутім пероні
Де поїзд їде ввечері і зрання
Цілую ніжно зморщені долоні
І йду в полон розпуки і чекання
Мене втішає дядько сизий вечір
Клубочком біль доходить до гортані
Слова кохання ки́даю у плечі
Бо ті що перші завжди йдуть останні
