(За Сергієм Плачиндою).
О мово рідна! Ти, як море -
Глибинна, сильна, без кордонів.
На безкінечному просторі
Ти котиш хвилі лексиконів.
Красо моя! Ти мудрість часу.
Ти пам'ять тисяч літ глибока.
Ти врятувала душу нашу
В невільну пору і жорстоку.
В тобі – дівочого кохання,
Палкого серця щира пісня.
Новонароджених кричання,
Краса жіноча славнозвісна.
В тобі – душа мого народу,
Його відкритість, щирість, щедрість,
Печалі, радості й свобода,
Безсмертя, гордість, незалежність.
О арфо серця колискова!
Люблю пісень твоїх зажуру,
І мелодійність твого слова,
Й веселу гумору натуру.
О скарбе мій! Мій світ єдиний!
З тобою – сильний як ніколи.
Мій захисток, моя твердине,
Без тебе – перекотиполе.
Люблю, як в гніві ти клекочеш,
Гримиш на ворогів громами.
Люблю, як ласкаво муркочеш
Музично-ніжними словами.
Ти словом можеш просто вбити,
Або в куток глухий загнати.
Або, як сонечко, зігріти,
Як зірку до небес підняти.
Моя наснага, мудрий вчитель,
Ти повертаєш до діяння.
Я вічний раб твій і служитель,
Надія й пристань ти остання.
Ти завжди вабиш в теплі хвилі,
Я юнгою готовий стати.
Печаль проймає, що не в силі
Твій океан за вік здолати.
Життя не вистачить для того,
Бо ти є Вічність, Правда гідна,
Добро й Краса народу мого.
Будь вічно, мово моя рідна.
Як чудово змайстрували це прекрасне творіння.
Життя не вистачить для того,
Бо ти є Вічність, Правда гідна,
Добро й Краса народу мого.
Будь вічно, мово моя рідна.
Це мій вірш на слова Сергія Плачинди. Я теж не міг пройти мимо цих слів і подумав, що їх треба співати хором всією Україною. Можливо хтось напише музику.
Приймаченко Віталій.