Любові бояться прозаїки, поетам - усе одно.
Підкрадається тихіше протягу, лізе через вікно,
Лягає тихіше сльози на кінчику бляклої вії.
Услід тобі кричать гордо: "Любов - дорога повія''.
Тримає в руках спокій, як руки старого мольфара
стискають у кулаці водоспади, моря і хмари.
Кожна наступна Любов –щоразу новий фінал і втрата.
Насамперед, дару бачити, натомість, і страху страти.
Покриває віру твою, як мертвих тканиною, інеєм,
рими викреслює із поезії і записує літери імені,
Стає тобі лукумом, солодом, кашеміровим светром.
У Любові немає слабкості, та влада належить Смерті.
Часом думаєш, що в Любові є друге ім'я - Югославія.
Себто, по факту, її не існує, вона вже давно розвалена,
Та як лишиться хоч одне серце, що не втратило віру,
Любов буде жити, ховаючись, як крововилив, під шкіру.
Олена Швиднюк. Магнолієва поезія.
ID:
764228
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 05.12.2017 22:18:30
© дата внесення змiн: 05.12.2017 22:18:30
автор: Олена Швиднюк. Магнолієва поезія.
Вкажіть причину вашої скарги
|