День похмурий освятило сонце,
Пролилися промені з-за хмар.
Спалахи знялись на горизонті,
І прийма земля безцінний дар.
Розлилось над грішною землею,
Розбудило від міцного сну,
Пропливло колючою стернею,
І картину стерло всю сумну.
Вже похмурий ранок за спиною,
Посмішка - гарант на цілий день,
А душа в тривозі дивиною,
Від одного погляду лишень.
Прилетіла, ніби хмарка, зграйка,
Ангели спустились із небес?
Сивочубих голубів сімейка...
Я дивлюся: чудо із чудес.
З рук моїх клювали хліб і просо,
Воркотали біля моїх ніг.
Як у них оце в житті все просто:
Разом полетіли на нічліг.
Лиш один замешкавсь на хвилинку,
Погляд кинув на моє вікно.
Як ти схожий на оту хмаринку,
Що розтала в небі вже давно..
( Натисніть на картинку)
Дуже гарно,Надійко! Майстерно!!!Слова гріють серце.Читаючи наче бачиш ту стерню вкриту променя сонця...Красиво!!! 
