обернись
я твоє сновидіння
вчепився у спину
немов кліщ з дитинства
коли малим лазив у хащі
в екзистенційній пустоті
навколо нікого немає
аби змастити мене олією
й голками з-під шприців
витягувати
маленьку мерзоту
з-під шкіри
я житиму з тобою
аж до катарсису
допоки енцефаліт пробудження
не розрідить твій мозок
й ти не сплюнеш його в умивальник
сірою кашею
немов кров
у кабінеті стоматолога
обернись
я твоя зім'ята постіль
й вистріли емоцій
потом на чолі
сльози в шумі серцебиття
стиснута долоня
на зап'ястку
криваві шрами від вітрянки
котрі нікому мастити зеленкою
обернись
я — твоє крив(е)аве дзеркало
