Мокра підлога
вимощена жовтою бруківкою
у минуле.
Чоловічки в гострих капелюхах
вирізають на сонному тілі
літопис мого падіння.
Сонце тоне в озері
й сіра вода випаровується;
я накриваюсь смутком,
немов сніжною пеленою
й впадаю в скорботну сплячку.
Засинають зорі,
космос курить біломор,
я викидаю будильник
в невідомість.
Не будіть мене,
доки парують легені;
доки крила акуратно складені
на стільці №27.
