Аліна ще спала, коли я зачинив за собою двері. На холодильнику залишив листок прикріплений магнітиком з її обов’язками на день. Винеси сміття, зустрінься з клієнтами, купи собі щось поїсти, бо мене не буде кілька днів. Хоча я сумнівався, що вона виконає бодай щось. З всіх своє вільних і непередбачуваних жінок вона почесно займала перше місце серед всіх моїх знайомих. Але вона була незамінна для мене.
Аліна відносилась до рідкісного відсотку людей, котрих називають: від магів до мутантів. Я ж вважав її особливою. Аліна могла знайти будь-кого. Потрібна була лише річ людини. Я не жартую, не як собака направлена по сліду, тому що запах можна збити чимось. З Аліною таке не пройде. Вона тебе з під землі дістане, навіть, якщо ти змінив ім’я, зовнішність, звалив за бугор і живеш в землянці десь в пустелі Атакама і відкликаєшся на Педро. Аліна тебе знайде. Вона ж один зі способів нашого заробітку. Ми шукаємо зниклих безвісті. Платять мало, але вистачає.
Я вийшов на вулицю. Харків зустрів мене вітром. Я не любив це місто. Сильно багато бруду весною. Сильно багато людей. Спустився в метро. Рейс до Львову через чотири години, але краще прийти завчасно. Треба добратись якомога швидше, доки є слід.
З роздумів мене раптом щось вивело. Мені знадобилось кілька секунд, щоб до мене дійшло. Все навколо посіріло, стало холодно, я наче вилетів з власного тіла і спостерігав за всім цим безтілесним духом. Чоловік зараз впаде під поїзд. Він стояв за кілька метрів від мене. Якщо він не помре, замість нього помре хтось інший. Якщо не врятую його, то хтось інший житиме. Але цей помре. Такі правила. Змінити їх я не в силах. Я можу лише втрутитись. Або не втручатись. Ось мій дар і моє прокляття.
Зусиллям волі я повернувся в власне тіло. Голос з колонок та шум з тунелю стали ознакою прибуття потягу. В натовпі чоловіка стало не так легко знайти, як коли я літав привидом над головами. Але це було не вперше – досвід такої роботи в мене був. Я пірнув ліворуч. Проштовхався крізь натовп зівак. Ось він, стоїть в навушниках, в сірій куртці. Киває в такт музиці. Я прожогом кинувся до нього. Все наче сповільнилось. Ось він послизнувся, ось його повело. Люди навколо помітять, що сталось за декілька секунд. За хвилину до них остаточно все дійде. За годину вони забудуть заклопотані своїми справами.
Я встиг. Схопив чоловіка за барки і відтягнув його назад. Проїзд промчався за кілька сантиметрів від його лиця. Я подумки уявив ту кількість лайки, якою посипав нас машиніст. Але я встиг.
- Дякую, чувак – ошелешено сказав той – якби не ти…
Що він ще хотів сказати, я вже не чув. За мною закрились двері. Поїзд рушив.
