Життя іде, його не повернути
Воно, мов острів тихої журби.
Повз нас несуться тіні, наче люди,
Щезають всі, як щезнемо і ми.
І безкінечність душу не тривожить,
І світ замре на мить, одну лиш мить.
Нехай нічого більше я не зможу,
Та ця весна любов'ю напоїть.
Часи минають, як минають зорі,
Як вітер, що за обрій, в далечінь
Несе нас всіх, і на нових просторах
Забудуться всі муки без причин.
І знову літо пошепки покличе,
І неважливо, скільки таких літ
Ти вже зустрів, яке твоє обличчя,
Коли душа збирається в політ.
Несуться знову тіні, наче люди
Чи може ні? Все зовсім навпаки?
Життя летить, його не повернути,
Воно - мов острів тихої журби...