Вчорашній день надовго запам’ятається одній компанії, яка гуртуючись на площі біля Тараса Шевченка, галасливо обговорювала, який саме напрям музики найбільш кому до серця. Розпивавши жваво пиво та сучасні енергетики. Один із них, першим спорожнивши своє "Оболонь", жбурнув понтово у смітник.
– От бачите, який талант без діла дурно пропадає! – піднявши руки догори вихваляв себе юнак.
– То й що з того, що пляшка розбилась, але із 8-ми метрів, я влучив!
– Та ти справжній баскетболіст! – продовжувала свої балачки весела компанія.
Але побачивши на протилежному боці стару згорблену від літ жінку, всю розмову та зір перевели на неї.
– Ну от, звідки й зараза береться! Це живий доказ! Усі хвороби від таких як вона!
– Вештаються хтозна-де, сплять де попало, знайдуть якийсь нещасний гривень, і лізуть до магазину з ним, або з пляшками! От і заражають нас! – з нестерпною злістю висловлювалась думкою за зростом невеличка дівчина.
– От, зараз буде з чого посміятись! – продовжив хлопець. – Як захоче моєї пляшки, – а тут облом! Вона розбита!
– Хай бере та по частинках складає як мозаїку – вигукнув ще хтось.
Й усі почали реготати та ще більше кепкувати!
– Я вже з того всього їсти перехотів, – ледь розбірливо
промовив найстарший юнак з компанії та підвівшись на ноги пішов та кинув їжу у смітник. А та старенька жінка й справді витягала зі смітника пляшку від пива, а якщо попадеться, то ще й від якогось спиртного. Не минаючи ні одного смітникового баку потрохи наближалась до останнього!
– Друзі погляньте, зараз пришморгає до нас, кому купити ще, протигаз? – римою заговорив один з компанії й міцно обійнявши дівчину, через сміх, ледь стримуючись додав:
– Шоу починається!
Й жінка підійшла до їхнього, запхавши руку в нього, витягнула половину пиріжка з серветкою, навіть трішки порізалась до пляшки.
– Ти ба! Я тільки викинув, а вона вже підібрала й буде доїдати! – натякнув до друзів той хвалько, й захекано із себе вичавив:
– Смачного! А потім тихо: – Дивись не подавись! А то ще будемо по плечах гамселити тебе!
В половину компанії стояли на обличчі сльози від сміху та після її слів вони вже були не від цього.
– Доброго здоров’я вам! От, хтось напевне їв, а неслухняний пиріжок впав до смітника, а той забув напевне про нього... Чи засоромився витягти... Я ж не вірю, щоби Божий хліб, він, зі своєї сили волі викинув. Та якщо йому не має можливості вернутись та підняти його – це я за нього зроблю.
Ніхто із компанії, ані пари з вуст не пускав, і якби поряд пролітала муха, то би було чутно її дзижчання точно. Старенька розгорнула викинула до смітника серветку, притулила до своїх губ й здувши пилюку з пиріжка його поцілувала.
– Хай Господь вас милує та заступить! Сподіваюсь тепер він гріха не буде мати... – промовила ставлячи на лавку пиріжок, та зауважила:
– Тепер й горобчики компанію вам складуть, й попрямувала в бік театру.
А всі хто був у цій компанії отримали урок життя! Та все ж, найбільше вчинок цей запам’ятається тому, хто не думаючи таке вчинив...
14 грудня 2013 року
во все века 
