Прилетів метелик у садок
І до вітерка сказав:" привіт дружок
Був у полі ввечері, ой страх
Що я бачив там ,це просто жах !
З неба впало сонце на поля
І горить, палає там земля .
Що ж ми будемо тепер робити?
Як ми зможемо без сонця жити?"
Вітерець по травах зашумів.
Він до сонця в поле полетів.
Цілу ніч метелик і не спав
Новину страшну квітам казав :
" Завтра вранці сонце не зійде
І до нас до всіх смерть прийде."
Зажужала бджілка: "Новина смішна
Молодий ще і життя незна,
То заквітнув соняшник в полях
І сіяє він тобі на страх."
Не повірив бджілці, весь тримтить.
І доранку в страхі він не спить,
Вже і ранок- соловей співа
Тільки сонечка нема й нема.
Непомітив як і задрімав.
А до нього промінь сонця завітав:
"Прокидайсь, дивак, вставать пора.
Вже давно прокинулась земля."
І прокинувся метелик: "от дива"
Сонечко у небі вже сія.
Швидко він у поле полетів .
І від краси на мить занімів.
Мільйони сонечків в полях
Квітнуть і незна він страх.
До маленьких сонечків летить
Вітерець у слід йому шумить.
Бачить, бджілка в сонечках літає
І медок собі збирає.
"Добрий ранок " -квітам він гукає .
І веселий на одну сідає:
"Ось мій дім і буду я тут жити"
Бджілка знов давай його учити:
"Пройде літо ,осінь золота .
Завіта на поле ,завіта.
Що ж ти будеш в холоді робити.
Як без дому будеш в полі жити?"
Та метелик слухати не став .
І щасливий в квітах заблукав.