Прийшла пора - прощавай,Літо!
Вночі був дощ і буревій.
І Осені - туманом оповитий,
Полинув лісом день новий.
Ще кожен лист трима вологу,
Ще краплі скочуються вниз.
Малий ручай знайшов дорогу -
Несе кудись галуззя й хмиз.
Дзюрчить,немов веде розмову,
Немов веде годинам лік.
Чи кличе всі струмки, щоб знову
Перерости в стрімкий потік?
А чому Ви не погоджуєтесь з Richter-ом? Це ж чисто пейзажна лірика, а не лірика кохання. Тут напрошується і інший варіант зовсім близький до Вашого.
Прийшла пора забути Літо.
Вночі був дощ і буревій.
І Осінь, у туман повита,
Лісами лине в день новий.
Залишається після слова лік поставити кому і все в ажурі. Друга справа, якщо Ви дуже хочете мати свій власний авторський почерк. Тоді звичайно Вам ніхто не указ. Дружньо
А як Вам:
Прийшла пора прощатись з Літом.
Вночі був дощ і буревій.
В туман і Осінь оповитий,
Полинув лісом день новий.
Принаймні в розмір попадаємо...
Ще в кінці твору за змістом проситься знак питання.
А як Вам:
