На плечі накинулось, затьмарило
Мереживо із чорних квітів.
Чи правда було, чи примарилось,
Але спогади нікуди подіти.
Я бачила уві сні потяги,
Бачила мертві мости і руїни.
Було холодно, навколо протяги
І вбивча сила руйнувала стіни.
Я бачила сумні зірки,
Бачила німі планети.
Чи то може були маяки,
У космічній тій круговерті?
Де ж той Всесвіт починається,
Коли навколо лише безодні?
І що там таке відбувається,
Коли завтра приходить в сьогодні?
Тож хай врятує нас мелодія,
Хай ніколи вона не змовкає.
Ми безсилі, але нескорені.
Хай кохання звучить, хай грає…
