Дитя замовкло... ссе порожні груди...
Сльоза солона матері пече...
— Залиште хоч окраєць!.. Чи ж ви — люди?!
Та відповідь — мороз чужих очей.
— Не плач, Іванку, вірю — будем жити!
Вже до весни — рукою... там — врожай...
Побачиш колос, сонечком налитий!
Не плач, маленький, серденько не край...
Дитя заснуло. Мати пригорнулась
До тільця, де ледь жевріла душа...
А однією із сусідніх вулиць
Печальний Янгол Смерті поспішав...
є джерела, автори яких стверджують про 9 мільйонів замучених кремлівскими катами за ту трагічну зиму українців...
моя мама пам"ятала голод 47-го, казала, і справді люди траву їли, листки з дерев і кущів... жах один, як над нашим народом москалі знущалися і тепер би не відмовилися, якби-но їм до нашої хати влізти... хай Бог боронить нас усіх...
трагічний вірш Ваш, Любочко - а всім невинно убієнним москалями - прихильності Божої і вічна пам"ять
...Мати пригорнулась
До тільця, де ледь жевріла душа...
А однією із сусідніх вулиць
Печальний Янгол Смерті поспішав... Любочко, дуже проникливо і правдиво! Беру.
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
страшні сторінки нашої історії не повинні мати повторення...
Дякую, пані Ганно!