Покинутий знову своїми братами,
І вбитий несказаним словом,
Я блукав пустими нічними дворами,
Під тихим небесним покровом.
Нікого не було, лиш стайні машин,
Та сплячі у мареві зорі,
Старенька верба, похилений тин,
Й душа що губилась надворі....
Іронія долі чи просто дивак?
Я питав себе безупинно
Не хочу прожити літа свої так,
Щоб зникнути тут тихоплинно......
