О! Сміється і ридає
Уся Україна!
То близнята народились,
А навісна мати
Регочеться, що Йванами
Обох буде звати!
Т. Шевченко «Великий льох»
Скоро вже мине чверть віку,
Як в серпневу днину
Народилася на світ
Наша Україна.
Настав тихий літній вечір,
Зорі пробудились,
І посипалися з неба –
До щастя котились.
Але дві нові неждано
Зорі засіяло
Народились два Івани,
Небо їх вітало.
Чи було чи не було,
Чи вигадка чиста,
Кажуть, Бог створив село,
Ну а люди – місто.
Один Іван народився
У селі поліськім,
Ну а другий на Донбасі
В шахтарському місті.
Ось ростуть – кремезні, жваві,
Як дуби високі,
Лиш один Іван русявий,
Другий – чорноокий.
Відбивалася в очах
Їхніх різна вдача:
В того – синь озер Волині,
В того – сталь гаряча
Хоч в «лихії дев’яності»
Діти підростали,
Того вабив спів сопілки,
Того – дзвін гітари…
Вже шістнадцятеє літо
До них завітало
І принесло подарунки –
Паспорти держави.
Волинянин подарунок
Всім серцем приймає,
Українець він! А другий?
Ну, а він…не знає.
Не знайшлося в нього друзів,
Хоч було й чимало,
Що любити Україну
Його б научали.
Дуже рідко хлопець чув тут
Українську мову,
Хоч бабуся говорила
Нею ще чудово!
Зате часто голоси
Інші тут лунали –
Дух московської попси
Й чорного піару.
І зробили свою справу –
Став він «новоросом»
Хоча далі свого міста
Не поткнувся й носом
Волинянин всю Європу
Вже побачив скоро,
Повернувся з заробітків,
І взяв його сором:
- Чому мушу по світах я
Їздить заробляти,
А не в себе гідно жити,
Чесно працювати?
Тут почув він віщі звуки
Нічного набату,
То покликав його тезка
Майдан рятувати.
Не роздумував він довго
Обійняв матусю:
- Ти не плач, моя рідненька!
Я швидко вернуся!
Не так сталось, як гадалось,
Настає вже літо,
Телефоном надсилає
Іванко привіти.
Жаром диха Іловайськ…
І одної днини
Тут зустрілися два сини
Матері Вкраїни.
Два сини ті – два Івани,
Обом нині двадцять три…
Як болять пекельні рани!
Сонце як пече згори!
Їх знайшла стара бабуся
На тій пожарині
І обох їх рятувала
В безверхій хатині.
Як обох тягла по черзі,
То змішалась тепла кров.
І велике диво сталось –
Ворог брата тут знайшов!
Пильним поглядом зустрівся
Схід і Захід віч-на-віч.
Враз один перемінився
І таку промовив річ:
- Чиїй краще стане, брате,
Матері від того,
Що не кинем воювати,
Вб’єм один одного?
Дай же руку! Побратаймось,
Бо ми – українці!
Будем жити, працювати!
Хай заздрять чужинці!
Позбираємо всю зброю
На сталь переплавим,
Україну урожаєм
На весь світ прославим!
Заспіваєм нашу пісню,
Світ правди засвітим,
Щоб не вмерла Україна
І ми – її діти!
02 січня 2016р.
ID:
684277
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 17.08.2016 18:22:11
© дата внесення змiн: 17.08.2016 19:00:31
автор: Роман Новосад
Вкажіть причину вашої скарги
|
