Боже, яке перемир'я? Які Мінські домовленості? І з ким ті домовленості? З тими, хто стріляє в наших хлопців? Далі стріляють...А ми мовчимо... Та приспали нас, приспали...Кожен думає про своє, мирське...Кожен живе своїм...Мимоволі згадується поезія Шевченка " Ох не однаково мені, як Україну злії люде присплять і спалену в огні її окраденую збудять...Ох не однаково мені!"
Не однаково було Василю, тому хлопцю, який покинув усе:ію, сцену, добробут, чудове життя і приїхав воювати за Україну! Боже, та інші втікають закордон від тої клятої війни, бо як кажуть, життя одне! І воювати за владу вже ніхто не хоче...Розумію, бо коли політики виводять гроші в офшори, обкрадають людей, купують дорогі цяцьки за мільйони, то, правда, опускаються руки! І взагалі вже розводиш тими руками, що ж це за війна така? Кому вона вигідна та війна?
Думаємо такими мірками: моя хата скраю-я нічого не знаю. А він був іншим, він був тим, якому було не однаково, що буде з його рідною землею. То ж як треба любити свою рідну Україну, щоб рятувати її всіма силами, щоб померти за неї і своєю смертю розбудити її! Василю, ти розбудив Україну! Можливо, твоя смерть стане тим пробудженням нашого глухого, сліпого і сплячого суспільства! Хоча, краще б ти жив! Краще б твій голос лунав по усій Землі. А ще краще б заспівав ти у Львівській опері, а ми б насолоджувались твоїм співом! Бог забрав тебе...І співаєш ти тепер вже в Ангельському хорі...Тільки б Україна почула той спів! Співай , Васильку, співай...