Забриніла забряжчала
Впала й покотилась.
Іграшка скляна з ялинки
На шматки розбилась.
Відображення своє
У руці тримаю,
Ріже шкіру скло тонке
І в душі мулЯє.
Буде зайченя саме
ВИсіти на гілці,
Бо розбився той ведмедик
Що грав на сопілці.
Хтось зі скла їх видував
Фарбував старанно
Душу в іграшки вкладав
Щоб дивились гарно
Дивлюсь я на ті осколки
І в душі мулЯє:
Як розбив своє дитинство?
Хто його збирає?
Поверніть назад я склею,
Поверніть будь ласка.
Всі мовчать, з руки ведмедик
Дивиться на мене.