Забриніла забряжчала
Впала й покотилась.
Іграшка скляна з ялинки
На шматки розбилась.
Відображення своє
У руці тримаю,
Ріже шкіру скло тонке
І в душі мулЯє.
Буде зайченя саме
ВИсіти на гілці,
Бо розбився той ведмедик
Що грав на сопілці.
Хтось зі скла їх видував
Фарбував старанно
Душу в іграшки вкладав
Щоб дивились гарно
Дивлюсь я на ті осколки
І в душі мулЯє:
Як розбив своє дитинство?
Хто його збирає?
Поверніть назад я склею,
Поверніть будь ласка.
Всі мовчать, з руки ведмедик
Дивиться на мене.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637801
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.01.2016
автор: Назар Куліш