Ранок почався не з кави і не з поцілунку коханої дівчини. Нема кави, нема дівчини, нема коханої дівчини. Ранок почався з думки, що потрібно вставати й рухатись. Ранок почався з дії. Потім була кава (знайшлась жменька в баночці), шматок твердої булки й такого ж сиру. Романтіки написали б тут цілу поему про те, як все було смачно, та я не той романтік, як деякі, хоча було доволі смачно, зважаючи на те, що спати я ліг напівголодним. Потім була прогулянка ранковим парком, де жовте мокре листя прилипає до підошви й час від часу ти ловиш на собі погляд голодного собаки, що сидить під лавкою. Дібравшись до офісного приміщення, де я маю радість проводити свій час від …тої до …тої години кожного робочого дня, я зрадів від думки, що калюж не так багато й всі собаки поховались по куткам. Ця думка гріла мене майже хвилин десять, поки я не вступив в калюжу й не почув, як сірий пес гарчить на щось в кущах. Добре, що я вмію свистіти, це спантеличило сірого й він втік за горизонт. День, як день, як велика кількість попередніх днів. Це, з одного боку тішить (особливо тих хто любить стабільність) та з іншого трохи бентежить (якщо ти один з тих… кого бентежить). Я довго думав, яку дію привести в дію, щоб розбавити фарбами цю сірість, що оповила все довкола (я її побачив навіть в очах сірого собаки) й на поміч прийшов плакат, що майорів на стіні. Він ніби промовляв: виноградна лоза під серпневим сонцем зростила на собі це прекрасне гроно винограду з якого ми з любов’ю зробили цей ароматний, сповнений ніжності коньяк. І тут … я помітив, що сонце заходить за обрій, дим від викуреного тютюну перетворився в хмарки й літає під стелею, створюючи тим самим ілюзію неба і потяг до чогось прекрасного збільшується щохвилини...
дуже класно!
