Коли побачила тебе у перше,
Нічого не торкнулося мене,
І не помітила б тебе,
Якби увагу не забрали руки,
Із розумом і хитрістю поруки,
Торкнувся серця ти мого.
І лід холодний серця мого,
Розтанув повністю в вогні,
І що ж робити вже мені,
І як торкнутись серця твого?
Думки солодкі обіймають,
Проте реальність їх вбиває,
Холодний ти і не зважаєш,
І розумію - не кохаєш.
Чи можу я зробити крок до тебе?
Хоч віртуально, біля себе,
Відчути полум`я думок,
І все ж таки зробити крок.
Ні, гордість цього не дозволить,
Лиш час забути соізволить,
І відпустити ці думки,
Спаси їх, прошу, їх спаси.
Не буде дій від тебе, Вова,
Не розумію я одного,
Чого ж бракує вже мені,
Що не подобаюсь тобі.
Чого бракує - він не бачить,
Та по життю, як козлик скачить...
Час Вову візьме за голівку,
На жаль, загубить Вова - дівку!
Та почалапа - одинак!
Життя давало йому Знак!
Чорна Лілія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну и что, руки как руки, ноги как ноги, голова как голова..., но в голове война. Нет не поймет пока похмелье не уйдет, пока последняя не выветрится капля бодуна!))) Ты так к нему тонко, а он...!!!Эх, Вова, Вова!!!
Чорна Лілія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00