|
Все, що має початок, має і кінець. Змирись з цим і все буде добре.
Будда
Але будь-який кінець звільняє місце для нового початку. Будь це загадка нового життя, шалена пристрасть, захоплююча робота, інтригуюча подорож чи, може, можливість другого шансу. З того самого моменту, коли ми приходимо в цей світ, ми відчуваємо страх, злість, біль і радість... ми відчуваємо силу-силенну непереборних емоцій. Часом вони беруть над нами верх, а часом ми беремо їх під свій контроль. Але єдиним та беззаперечним є те, що, дорослішаючи, ми вперто вчимося ховати почуття, які нас лякають від інших, боячись осуду. А згодом і від самих себе, переймаючись, що не зможемо спинитись, що, вирвавшись за рамки ввічливості, правильності та дозволеності, не зуміємо повернутися назад, у свій безпечний та комфортний маленький світ. Жахливо, що більшість із нас проживає своє життя, повністю відмежувавшись від сильних почуттів та емоцій. Ми затоптуємо їх углиб себе, тим самим не даючи собі шансу прожити їх і побачити, що з цього вийде. Адже наскільки б простішим усе було, якби люди хоч іноді казали те, що думають, не забороняли собі мріяти і помилятись.
Малюки, вони такі щирі. Нам потрібно вчитись у них сприймати життя: сміятись, коли на душі радісно, плакати, коли боляче, тішитись таким непомітним нам, дорослим, дрібницям і говорити все так, як є, не фільтруючи відповідь десятками фільтрів, зітканих з упереджень і страхів. Замість того, щоб заганяти себе в рамки і жахатися, що подумає про тебе світ, якщо ти будеш собою, просто дозвольте собі дихати і відчувати!
Поділіться зі світом своїми емоціями. Можливо, він не сприйме вас... І ви це мужньо приймете. Але що, як світ відгукнеться на ваш поклик, заграє в унісон з вашими відчуттями і дасть відповідь на всі запитання? Чи замислювались ви, що тоді? Чи, може, ви звикли уявляти лише невдалий хід подій? Хіба ж не цікаво дізнатися, що з цього вийде? Усі ми люди! І, незважаючи на колір шкіри, соціальний статус, суспільство та сім'ю, в якій виросли, ми в однакових умовах! Шукаємо сенси, здійснюємо вибір, ризикуємо, помиляємось, мріємо, намагаємось знайти своє призначення та бути щасливими! Усе це можна назвати одним словом «Життя». Хіба не заради нього усі ми тут? – Аби бути живими! Не потрібно ставитись до життя, як до чогось складного та несправедливого. Воно просте по своїй суті. Якщо ти відчуваєш його цінність щомиті, воно віддячить тобі за це. Невже так важко прокинувшись вранці, просто зрадіти тому, що ти ЖИВИЙ!? Я впевнена, що всі, кого вже немає з нами, позаздрили б нам тільки за те, що ми існуємо. А поки ми існуємо, все тільки в наших руках, і те, яким є наше життя є результатом НАШОГО з вами вибору і нічийого більше. Інколи нам здається, що світ, мов комп'ютерна гра. Ми замкнені в його рамках, і хтось такий незрозумілий просто сидить перед гігантським телевізором і тисне на клавіші, як у відеогрі: куди піти, кого покохати, коли померти; немає ніякого вибору, адже часто те, що з нами відбувається, непідконтрольне нікому і нічому. Що ми не такі, як інші, не такі, як той хлопець чи та дівчина. І це вірно, ми не такі і такі ж самі одночасно. Ми об'єднані однією ціллю і ділимо одну планету, ми взаємодіємо один з одним, кохаємо, дружимо, втрачаємо інших і самих себе. Але попри всі випробування, попри всі страхи, ми змушені іти вперед! І як сказала одна акушерка в родзалі: «Дороги назад немає!»
Ми не в змозі дізнатись, що буде за мить, і не в нашій компетенції переписати минуле чи спинити теперішнє... Усе, що в нас є, це можливість пам'ятати те, що було, насолоджуватись тим, що маємо, і мріяти про те, що все у нас буде добре! Інакше ніяк! Тому тільки вперед! Що б там нас не чекало за дверима, які ми всі так ревно пручаємось відчинити, ми не можемо навіки залишатись там, де ми є в цю мить. Інакше ми деградуємо, загубимось у різнобарв'ї спогадів та розчарувань, в коридорі з безліччю дверей, жодні з яких не поведуть нас далі. Страх – наш єдиний ворог! Наше завдання – приручити його, домовитися з ним і перестати бути його добровільними рабами. Все-таки він є частиною нас, а ми – сильніші та відважніші, аніж можемо уявити!
ID:
591230
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.07.2015 13:21:43
© дата внесення змiн: 11.05.2016 16:02:01
автор: Інга Хухра
Вкажіть причину вашої скарги
|
так,мотиви справді нові... уе не може не тішити...правда, пишеться рідше... пропав запал і віра у цю справу 
