(Катерині Білокур)
Жінка малює квіти – чудна затія!..
Теплі мазки лоскочуть цупкий папір,
Сонце цілує скроні, тремтить на віях,
В дивній палітрі квітне строкатий двір.
Жінка – проста і скромна волошка в житі,
Скільки краси од світу цього у ній!..
Ловить душа натхненні чуттєві миті,
Вправно виводить світлом на полотні.
Як вона вміє – сумно, дитинно, чуйно,
Навіть наївно трішки, космічно аж!..
Квітнуть сади, поля і подвір’я буйно,
Дихає раєм кожен новий пейзаж!
Пензлик в її руках, мов легка пір’їна,
Вмочена в сік землі, в голубінь небес…
Жінка малює свято в раю на стінах,
Скільки простих і добрих у ній чудес!..
Зі́йдуть з полотен білих барвисті квіти
І приживуться в наших земних садах…
Жінко, в котрої сонце у грудях світить,
Квіти твої підперли небесний дах.
Найщиріше визнання по смерті,така творча винагорода,творцям.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Маєте рацію, Ніночко. Хоча, хотілося б, щоб і за життя талановиті люди пізнали заслужене визнання. Та чомусь більшості з них випадає гірка доля... Дякую Вам сердечно!
Гаогл. Наталю! К оєен втільє свою любов Пртьаманними йому засобами!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вдячна, пане Олексо! Так, кожен передає побачене і провідчуте власними (улюбленими для нього) засобами: хто словом, хто пензлем, хто музикою, вишивкою, керамікою і т. д.
дивовижна художниця - дивовижний твір про неї вийшов... шкода тільки раю у власних стінах не мала...
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваша правда, Пташечко... Мене вразила сила волі цієї тендітної жінки. Ніхто з рідних та односельців не вірив у неї, засуджував її непереборне бажання стати художником, та вона не зреклася свого покликання. Навіть не зважаючи на те, що її не прийняли до жодного художнього коледжу через відсутність шкільного атестату. Ось що значить бути вірною своєму покликанню і не втратити себе під тиском людей та обставин. Дякую Вам сердечно за прочитання!