Летять роки́ у майбуття,
Немов птахи. Із нього
Уже немає вороття
Впродовж життя усього
На світі цім, де живемо
Всі нині ми із вами.
Вони й тоді, як помремо,
Летітимуть. Часами
Здається, що вони стоять,
Неначе потомились,
Одначе ні, вони летять.
Вони й не зупинились.
Вони не спиняться повік
Ані на мить. Всяк знає.
Летітимуть вони весь вік,
Допоки час минає,
Допоки крутиться Земля,
Допоки світить Сонце,
Всміхаючись, немов маля,
Усім нам у віконце.
Ми можемо їх рахувать,
Коли вже пролетіли,
Та скільки їх, не відгадать
Нам, скільки б не лічили.
Початок ж бо вони беруть,
Коли іще людини
На світі не було. Пливуть
Крізь ночі, дні, години
Вони, немовби кораблі
В безмежнім синім морі,
Щомить в цім світі, на Землі,
І в радості, і в горі,
Що люди зазнають таки
В своїм житті, допоки
Іще летять, немов пташки,
Життєві їхні роки.
Євген Ковальчук, 25. 03. 2021
ID:
1034120
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 25.02.2025 20:46:31
© дата внесення змiн: 25.02.2025 20:51:01
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
