Лише із СОБОЮ...
Наземні вітрила ховали суміжні зеніти,
А ми їх шукали... у сяйві нічної пітьми,..
Вірили в диво, немовби захоплені діти,
Бо знали напевне: розлука зітре́ береги.
Ми тішили відстань, якої, здавалось, не буде,
Ки́дали відчай: йому зависока ціна.
Та що б ми змінили, маленькі загублені люди?..
А вічне мовчало: його наздогнала весна...
Що б ми змінили, коли ще не мали нічого?!
Питали у вітру, чи зі́йде опала зоря.
Та ми помилялись, бо мали багато живого...
Дотичних до СЕБЕ поглинула змінна краса...
04.02.2025
