Душі вмираючі пари
Щоб дихати склоняють голову
І говорить шумна машина
Що розум із вод випиває.
Той що водить за руки
Ремні у богів відчуває
Знає що зад дорогий
Ніжно честь береже.
Дихані білим порохом
Руками махають безладно
І сірим відкритим ртам
Джерела світла вказують.
Ховаючи очі спокою
Від юності згорблені спиною
Мовчки не відчуваємо болю
Що розум наш тривожить.
Ткач всміхнувшись стіні
Закидує повітря у горло
Щось мигає в темноті
Він художник душі.
Василь простягає руки
Хапаючи порок у званого зла
І любов мов соловей у штанях
Встає із Сонцем і зорями.
Міша знає незнане
Незнане не знає ніхто
Бо роджені із келихом пустим
Наливаємо вино для для смерті.
Валєра у горах запалений
Для протирічних гормонів
Втрачає кінці для мети
Хапаючись темного світла.
Я знаю знання з незнання
Страшно що вітер зриває крила
Себе охоче хочу зберегти
Та води нестримно текучі
Він що волосся на собі порвав
Чари невидимого вбиваючі
Впевнено ступає по водному шляху
Перешкоди впевнено долаючи
Слава тим що славу несуть
Ні вітри ні Сонце не страшні
Ми підкорені їхнім словам
Сміємося щоб ними стати
Гаврилюк мелькає криком
Старезна душа порохнява
Немов той ангел Маркеса що помирає
Каже що жити вічно буде
Та правда у брехні видима
Не ховати цього каже він.
Костишин із неба початок як Кронос
Поглотить тих хто зненавидить себе
Скриплячі двері востаннє закриються
Як трісне чаша терпіння.
Федорів з титанами в руки
Байдуже дивиться в мораль
Життя цінніше за будь-що
Знання ж цінніші за будь-що.
Сєменцова в поганських землях
Криво ходять потоки із уст
Та жінка не порок зла
Квітка пустелі яку знайти треба.
Кіянюк молодих пагонів
У гілку вріс що деревом стане
Ми знаєм його очі біжучі
І правду ми знаєм про себе.
Сорохтей як подих Весни
Пливе крізь дроти заржавілі
І ми як атоми тягнемось до тепла
Ще юні хочемо рости у більше.
Курляк затоптаних стежок життя
Весь світ складний до простоти охочий
Простягує те нам
Вдячністю сповнені очі і серця.
Шнурок старих лісів гартований
Двигун землі старий гуде ще
І ми спокійні мудрістю дерев
Впевнені у завтрашньому подиху.
Ткач говорив у губи
І ноги у нього зв’язані
Мовчки шевеляться слова
Що на папері пишуться.
Вася любить Лєну
Для Ткача світ сірий
Вмирають квіти
Щоб дуби зросли.
Знає Валєра правду
Про сни короткі неба
А сніг томливо лежить
І душа не може співати.
Короткі стежини юних сердець
До великих шляхів лежать навпростець
І з сміхом, з любов’ю до знань
Людиною світла у світі ти стань.
З пустими очами наповнені сном
Не схиляйся на дошку учебну чолом,
Слухай, дивися і думай у стінах святих,
Щоб винести світу мудрість із них.
Увагою шану викладачам віддавай
Вони ж бо для тебе граніти ламають,
Свій ВУЗ як рідну неньку кохай
