була чорна епоха.
в нитках сигаретного диму
я поволі і невідворотно котилась у прірву:
від Васко да Гами - до Єрусалиму
я не буду шукати послань -
я їх з нього вирву.
бо чекати когось, хто чекає чергове пророцтво,
штудіює Упанішади
(а здалось б Тору),
щоб губити на нього і молодість і жіноцтво
нерозумно, як мінімум, краще дивитися вгору.
і іти. бо дорога до чогось таки приведе:
може, раптом, почну розуміти його дурниці,
або вкотре почну складати про нього Веди,
або краще не буду.
бачу:
ідуть черниці.
і є їм до кого йти, бо вони ж невісти
Небесного Праотця
ну а я без вісти
чекаю на того, хто все ще когось чекає,
щоб можна було з кимось спати і говорити
вона буде втрачена (світ таких не повертає)
і обов'язково буде чимало палити
а він переродиться в неї. знову і знову
він буде сліпучо сяяти і згасати
бо поки у нього в обіймах Першооснова
помирає раніше
щоб сили були
воскресати
Помаранчева дівчинка